Село Нижня Сироватка, що під Сумами, — це не Тоскана й не Бургундія. Тут весна затяжна, зима — сувора, а виноград часто підмерзає ще до того, як дозріє. Але саме тут, на присадибній ділянці замість картоплі, росте виноград. Між шпалерами ходить рудий кіт Бусічка, а ввечері до двору приходять їжаки — пити молоко з котячої миски. Це не фантазія — це щоденна реальність родини Яценків, яка створила одну з найпівнічніших крафтових виноробень України — Enko Winery.

Це вино, яке народжується не у винному регіоні, не в ідеальних умовах, але тим воно цінніше. Тут кожна пляшка — результат багаторічного експерименту, діалогу поколінь і турботи, яку не можна замінити машиною. І кожна — має характер. Як і винороби, що її створюють.

Хто такі Enko Winery

Enko Winery — це батько й син, Анатолій та Артем Яценки. Батько — винороб, який більше десяти років тому посадив на городі перші лози, не маючи нічого, крім цікавості й натхнення. Син — співвласник кількох ресторанів у Львові, який одного разу спробував таткове вино й зрозумів, що цю історію хочеться розповідати світу.

Назва виноробні — не вигадана. Вона — частина прізвища. «Я — це Енко», — пояснює Артем. А от емблемою бренду стала ще одна жива істота з їхнього двору — їжак. Тваринка, яка не поспішає, але вперто йде до своєї мети, збирає врожай по краплі. Така сама філософія й у самих виноробів: не кількість, а якість.

Як усе починалося

Анатолій Яценко не мріяв стати виноробом. Усе почалося майже випадково: знайомий показав фото винограду, вирощеного у Сумах. Анатолій не повірив — мовляв, це не виноградний регіон. Але невдовзі побачив ще одну фотографію — цього разу від колеги по заводу. На знімку була його сім’я з власноруч вирощеними гронками. Сумнівів більше не залишилося.

Перші лози з’явилися у 2013 році — тоді ще столові сорти, аби просто спробувати. Поливати доводилося вдосвіта: щоб устигнути перед зміною на заводі, Анатолій вставав о 3:30, виливав під кущі тонну води, потім їхав на роботу. Після зміни — знову на ділянку: мульчувати ґрунт, підв’язувати, спостерігати. Звичайний город із картоплею поступово перетворювався на виноградник.

Усе змінилося, коли син Артем, скуштувавши домашнє вино з Цитронного Магарачі, побачив у ньому потенціал. З того моменту батько й син почали рухатися разом — від винограду до справжньої виноробні. У 2018 році посадили перші технічні сорти, а згодом — придбали обладнання, навчилися працювати з дикими дріжджами, вивчати виноград до останньої кісточки. Так з’явилась Enko Winery.

Чому це вино особливе

Виноградники Enko WineryВино Enko — це не про тисячі пляшок. Це про пильний погляд, теплі руки й дуже уважний підхід. Тут усе відбувається вручну: збір, відбір, ферментація. Частину винограду — зокрема Йоханітер, Лівадійський чорний, Маркет, Квітковий, Левокумський — вирощують на власній ділянці в Нижній Сироватці. Частину — Шардоне і Піно Нуар — закуповують у Рені, на півдні Одещини.

Особливість Enko — це відмова від пестицидів, робота з дикими дріжджами, мінімальне використання сульфітів і справжня цікавість до експериментів. Батько і син вивчають способи ферментації, тестують витримку на дріжджовому осаді, освоюють метод saignée — коли вино отримують із частини сусла, витягнутої з червоних сортів, щоб зробити більш концентроване рожеве або червоне.

Щоб контролювати якість, Яценки інвестують у професійне обладнання: спершу були аматорські ємності, тепер — нержавійка від «Аргон Центр» і «Каста Виноробів». Усе це — не заради статусу, а заради чистого смаку. Винороби кажуть: з року в рік навчаються усувати дефекти — надмірне окислення, осад, помутніння. І хоч обсяг виробництва ще невеликий, на конкурсі Wine&Spirits Ukraine вони вже отримали 93 бали, перемігши в сліпій дегустації серед золотих медалістів.

Сім’я, війна, єдність

У лютому 2022 року, коли Нижньою Сироваткою проходила російська військова техніка, будинок Анатолія Яценка опинився буквально на лінії вогню. Два БТРи, БМП, танк — усе це йшло по вулиці, де мирно зріли виноградні лози. Українські військові влаштували засідку під мостом через Крупець, почалась стрілянина. Анатолій із дружиною були в погребі — півтори години, поки над головою свистіли кулі.

Коли вони вийшли, у дворі валялися гільзи, стіни хати були побиті, а виноградники — пошкоджені. Особливо постраждав Цитронний Магарача: один із перших сортів, який Анатолій посадив на ділянці. Але навіть після таких подій винороб не зламався. Він відновив шпалери, полагодив дім, прибрав гільзи — і виноград знову почав рости. Деякі лозини дають менше врожаю, деякі — не такі сильні, як раніше. Але вони живі. І це найголовніше.

Цей досвід став частиною характеру Enko Winery. У ньому — сила, впертість і відчуття того, що виноробство може бути не просто справою, а способом залишатися вкоріненим. Робити щось живе там, де хтось намагається все знищити.

Вино як спільна мова

Артем і Анатолій Яценки не завжди були командою. Батьки розлучилися, коли Артемові було 15. Він жив із мамою, навчався, займався ресторанною справою. А батько залишився у селі з городиною й мрією, яку син не відразу зрозумів.

Але з вином усе змінилося. Саме в цій справі вони знайшли спільну мову: обговорюють рецептури, дегустують, сперечаються про кислотність, їздять разом на виноробні, замовляють обладнання. Артем допомагає просуванням і концепцією, Анатолій — виробництвом. Вони різні, але говорять про вино однаково пристрасно.

Для батька це — друга молодість. Він вийшов на пенсію й нарешті займається тим, що любить. Для сина — спосіб бути поруч, зробити виноробню не просто хобі тата, а сімейною справою зі змістом. Обоє знають: пляшка вина — це капсула часу. Її відкриваєш — і згадуєш, який був рік, що ти відчував, хто був поруч. І хто залишається.

Що вже є у «Товаристві Крафту»

Вина Enko WineryМи в «Товаристві Крафту» завжди шукаємо виноробів із характером. Історії, які хочеться не просто продавати, а розповідати. Enko Winery — саме така. Їхні вина — невеликі партії, жодної показовості, зате з живим смаком і особистою історією. Наразі в нашій крамниці можна знайти п’ять вин, кожне з яких — як окрема глава:

  • Білий кролик — легке літнє біле з Шардоне, Піно Блану й Мускату. Має аромат білих квітів, персика, абрикосу. Добре смакує охолодженим у спеку або як акомпанемент до легких страв.

  • Рудий Лис — 100% Шардоне, витримане п’ять місяців на дріжджовому осаді. Має глибший смак: груша, диня, нотка дюшесу. Витончене, гастрономічне.

  • Бусічка — рожеве з Мерло та Піно Нуар, зроблене методом saignée. Суниця, вершки, ягідна легкість — як літо в бокалі.

  • Нічниця — червоне Merlot, теж saignée. Темні ягоди, варення з вишень, бархатистий післясмак.

  • Крук — купаж Каберне, Мерло та гібридних сортів. Смакує чорносливом, хлібною скоринкою, грибами. Найглибше й найсерйозніше з усіх п’яти.

Усі ці вина — не просто алкоголь. Це спосіб пізнати українське виноробство з несподіваного боку. Без кліше, без пафосу. Просто — справжнє.

Що далі

Enko Winery не поспішає, як і їхній їжак на етикетці. Вони не женуться за тисячами пляшок — планують досягти 3500 на рік, поступово розширюючи виноробню. Переобладнали старий сарай, створили холодильну кімнату, закупили першу українську діжку. Їхня мета — отримати ліцензію, взяти участь у фестивалях, ще більше розповідати про себе.

Але головне — це зберегти атмосферу. Атмосферу двору, де вечорами приходять їжаки. Винограду, що встигає під північним сонцем. Співпраці, що скріпила батька й сина. І вина, що не схоже ні на що інше.

Для нас ця історія — про те, як із картопляного городу виростає виноробня. Як двоє людей знаходять спільну мову. І як Сумщина звучить у вині — тихо, глибоко, по-справжньому.